Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Карло Коллоді

Пригоди Піноккіо

Переклад українською – Юрій Авдєєв
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Лібіко Марайя

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36 

27. Велика бійка між Піноккіо і його приятелями. Одного з них поранено, і карабінери заарештовують Піноккіо...

Вибігши на берег, Піноккіо зразу окинув поглядом море, але Акули ніде не побачив. Море було гладеньке і вилискувало, як велетенське дзеркало.

– А де ж Акула? – спитав він у товаришів.

– Вона, мабуть, саме снідає, – насмішкувато відповів один з них. – Або лягла заснути на якусь часинку, – глумився інший.

З цих глузувань Піноккіо зрозумів, що став жертвою лихого жарту: приятелі його обдурили. Він страшенно розсердився і закричав:

– Гей, ви! То ви навмисне мене дурили казочкою про Акулу?

– А певно, навмисне, – відповіли шибеники.

– Для чого?

– Щоб ти пропустив уроки й пішов з нами. Хіба тобі не соромно щодня бути таким старанним і порядним учнем? Не соромно вчитися так добре?

– А що вам до того, як я вчуся?

– Овва! Через тебе вчитель погано ставиться до нас.

– Чому?

– Тому що через учнів, які добре вчаться, не мають ніякої ваги ті, хто не хоче вчитися, як от ми. А ми не хочемо, щоб нас зневажали: в нас теж є своя гордість.

– Що ж я повинен тепер зробити, щоб догодити вам?

– Ти маєш зненавидіти школу, уроки і вчителя – наших трьох найбільших ворогів.

– А якщо я і надалі хочу добре вчитися?

– Тоді ти нам не товариш, і при першій-ліпшій нагоді ми тобі віддячимо.

– Які дурниці ви верзете, – труснув Піноккіо головою.

– Гей, Піноккіо! – гукнув загрозливо найдужчий з усієї ватаги хлопець. – Не дратуй нас, не вихваляйся. Якщо ти не боїшся нас, то ми й поготів не боїмося тебе. Не забувай, що ти один, а нас семеро.

– Семеро? Всі сім смертних гріхів, – зареготав Піноккіо.

– Ви чули? Він образив нас усіх! Він назвав нас смертними гріхами!

– Піноккіо, проси вибачення, а як ні, то горе тобі!

– Ку-ку, – сказав дерев'яний хлопчик, насмішкувато приставивши вказівного пальця до кінчика носа.

– Піноккіо, начувайся!

– Ку-ку!

– Ми тебе відлупцюємо, як осла!

– Ку-ку!

– Прийдеш додому з розквашеним носом!

– Ку-ку!

– Ось я тобі покажу «Ку-ку!» – вигукнув найхоробріший з шибеників. – Маєш завдаток, прибережи його на вечерю.

І з цими словами він стукнув дерев'яного хлопчика кулаком по голові.

Та, як кажуть, на подачу є віддача. Піноккіо теж пустив у роботу кулаки, і почалася битва.

Хоч Піноккіо був сам, він боронився, як герой, і так добре брикав своїми твердими дерев'яними ногами, що вороги трималися на пристойній відстані. – А де вже він, влучав ногою, там лишався добрячий синець.

Тоді хлопці, розсердившись, що не можуть дістати дерев'яного хлопчика, почали кидати в нього всім, що було напохваті. Полетіли букварі, граматики, арифметики та інші шкільні речі. Але Піноккіо спритно ухилявся, і книжки, пролітаючи над його головою, падали в море.

Уявіть собі, як захвилювалася риба! Вважаючи, що їй кидають їсти, вона великими зграями повипливала на поверхню. Та, покуштувавши сторінку чи обкладинку, рибини плювались і кривилися, ніби хотіли сказати: «Хіба це їжа, ми звикли до кращої».

А хлопці насідали все дужче. І тут з води виліз великий Краб і, повагом рачкуючи по піску, загукав хрипким, застудженим голосом:

– Ану припиніть бійку, розбишаки! Такі бійки між хлопчаками рідко кінчаються добром. Завжди може статися якесь нещастя.

Бідний Краб! З таким же успіхом він міг би звернутися до вітру і хвиль. Капосник Піноккіо, озирнувшись, нечемно відповів:

– Заткни пельку, Крабе! Ти краще ковтни таблетку від кашлю, полікуй свою застуджену горлянку. Іди у постіль і спітній як слід.

У цей час хлопчаки, викидавши всі свої книжки, накинулися на книжки дерев'яного хлопчика і вмить заволоділи ними.

Серед цих книжок одна була грубезна, в твердій картонній оправі з шкіряним корінцем. Підручник арифметики. Можете собі уявити, яка важенна була то книжка!

Один з шибеників схопив її, пожбурив щосили, цілячись Піноккіо в голову, але влучив в одного зі своїх товаришів, котрий побілів як полотно і, пробелькотавши:

– Ой нене... рятуйте... помираю! – бухнувся на пісок.

Побачивши таке, хлопчаки перелякались і сипнули врозтіч.

За мить їх уже й сліду не було.

А Піноккіо залишився. Він, дарма що був переляканий у смерть, побіг до води, намочив носовичок і приклав до скроні свого нещасного товариша. Плачучи від розпачу, він промовляв:

– Евдженіо, мій бідний Евдженіо! Розплющ очі і подивись на мене! Чому ти мені не відповідаєш? Це не я зробив тобі боляче! Повір мені, це не я! Розплющ очі, Евдженіо! Якщо ти цього не зробиш, то я теж помру... О господи, як мені тепер вертатися додому? Як я гляну в очі моїй добрій матусі? Що зі мною буде? Куди мені податися? Де сховатися? Ох, наскільки краще, в тисячу разів краще було б, якби я пішов до школи! Навіщо я послухався приятелів, які призвели мене до таких мук? А вчитель же казав мені про це! І мама завжди застерігала: «Стережись поганих друзів!..» Але ж я упертюх, йолоп: усе роблю по-своєму, нікого не слухаюсь. І за це завжди розплачуюсь так гірко... Відколи живу на світі, я й чверті години не мав спокою. Господи, що буде зі мною, що буде зі мною?

І Піноккіо плакав, аж заходився з розпачу, бив себе по голові і все кликав бідного Евдженіо. Та ось почулися чиїсь кроки. Озирнувшись, Піноккіо побачив двох карабінерів.

– Чого ти валяєшся на землі? Що тут робиш? – спитали вони.

– Я допомагаю своєму шкільному товаришеві.

– Йому погано?

– Здається, так.

– Тут далеко гірше! – сказав один з карабінерів, нахилившись і придивившись до Евдженіо зблизька. – Цього хлопця поранено в скроню. Хто це зробив?

– Не я! – пробелькотів дерев'яний хлопчик і завмер від страху.

– Якщо не ти, то хто поранив його?

– Не я! – повторив Піноккіо.

– А чим його поранили?

– Оцією книжкою. – і дерев'яний хлопчик підняв із землі підручник арифметики, оправлений у грубий картон і шкіру, й показав його карабінерам.

– А чия це книжка?

– Моя!

– Цього досить. Усе зрозуміло. Вставай і ходімо з нами.

– Але ж я...

– Ходімо з нами!

– Але ж я не винний...

– Ходімо з нами!

Перш ніж піти, карабінери покликали кількох рибалок, що поралися біля своїх човнів при березі, і сказали їм:

– Ми доручаємо вам цього хлопчика, пораненого в голову. Віднесіть його до себе додому і наглядайте за ним. Завтра ми до нього навідаємося.

Потім вони повернулися до Піноккіо, взяли його попідруки і наказали по-військовому:

– Кроком руш! Та швидше! А то буде погано!

Дерев'яний хлопчик покірно тюпав стежкою, що вела в село. Бідолаха нічого не чув і не бачив перед собою. Йому здавалося, що все це сон, лихий сон! Він зовсім розгубився. Перед очима все двоїлося, ноги підламувалися, язик присох до піднебіння, і Піноккіо не міг вимовити жодного слова. Але й у такому майже непритомному стані одна думка краяла йому серце: це ж він, він пройде повз вікна своєї доброї Феї в супроводі двох карабінерів. Краще одразу померти!

Вони підійшли вже до села, коли рвучкий вітер зірвав з голови Піноккіо ковпачок і відніс його кроків на десять від стежки.

– Ви дозволите, – промовив дерев'яний хлопчик до карабінерів, – щоб я пішов і забрав свій ковпачок?

– Іди, тільки не барися.

Піноккіо підняв ковпачок, але, замість надягти на голову, взяв його в зуби і дременув щодуху до моря. Він летів, як куля з рушниці.

Карабінери, зрозумівши, що наздогнати хлопчика дуже важко, нацькували на нього величезного бульдога, який на собачих перегонах завоював першу премію. Піноккіо мчав з усієї сили, але собака летів ще швидше. Всі люди кинулися до вікон, висипали на вулицю подивитися, чим закінчиться ця шалена гонитва. Але побачили вони небагато, бо собака й Піноккіо зняли таку на дорозі куряву, що вже за кілька хвилин нічого не стало видно.

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36 

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова